Флегмона очної ямки. Запальні хвороби ока І захисного апарату

Папіліт. Етіологія і патогенез. Причинпами папіліту стають запалення очного яблука, епісклерального проросту (увеїт, теноніт, ендофтальміт, панофтальміт), часом від виникає внаслідок поширення запального процесу із суміжних з очним яблуком анатомічних утворень (флегмона орбіти, гнійні процеси в придаткових пазухах носа, щелепах тощо). Виникнути папіліт може не лише в період загострення процесу в судинних структурах, але й в умовах хронічного перебігу синуситів, періодонтитів, тонзилітів та ін.

Клініка. Захворювання, як правило, виникає гостро. Різко знижується гострота зору (іноді до нуля), у полі зору з’являються периферичні й центральні скотоми, порушується кольоровідчуття, спостерігається інфільтрація та набряк тканини диска. Офтальмоскопічно - розмитість меж і збільшення об’єму диска, що проявляється, зокрема, незначним випинанням його у склисте тіло. Венозні стовбури розширюються, потім відзначається їх звуження. З’являються крововиливи та ексудат.У разі сильної ексудації набряклий диск більш мутний, ніж в умовах набряків незапальної етіології. Якщо патологічний процес не стабілізується і не регресує, то тривалий набряк диска спричинює атрофію нервових волокон, що проявляється зблідненням диска.

Після згасання процесу (здебільшого через кілька днів) зір і кольоровідчуття можуть поліпшитись і навіть відновитися, частково зникають скотоми в полі зору.

Ретробульбарний неврит. Етіологія і патогенез. Спричинюють захворювання загальні інфекції (грип, герпес, малярія, висипний тиф, рожа, токсоплазмоз, бруцельоз, сифіліс та ін.), а також локальні запальні захворювання мигдаликів, орбіти, зубів, вух, придаткових пазух носа тощо, але найчастіше - розсіяний склероз. Патологічний процес локалізується в ділянках зорового нерва за оком і в порожнині черепа. Перебіг гострий, рідше - хронічний.

Клініка. Відзначається біль за очним яблуком при його руках або натискуванні на око. Інколи можливі екзофтальм і головний біль. Гострота зору знижується в багатьох випадках до світловідчуття, зрідка - до нуля, коли зникає пряма зінична реакція на світло і зберігається лише співдружна. У полі зору з’являються скотоми різних розмірів, локалізації та вираженості. В умовах аксіального невриту виявляють центральну абсолютну скотому на білий, червоний або зелений колір. Розміри центральних скотом становлять від 2-3о до великих, вони можуть об’єднуватись, можливі периферичні випадіння з поля зору. У разі трансверзального невриту також відзначаються злиття скотоми і периферичні випадіння, а характерна особливість його - відсутність офтальмоскопічних змін на початку захворювання. Суб’єктивні симптоми випереджають появу змін на очному дні, час виникнення ознак патології на диску зорового нерва залежить від віддаленості вогнища запалення від очного яблука і може становити кілька днів або тижнів.

За умови млявого перебігу запального процесу і нечисленних об’єктивних даних у цей період лікареві слід бути особливо уважним, щоб уникнути помилкового висновку щодо симуляції хвороби. Необхідне ретельне дослідження поля зору, спричинених зорових потенціалів, котрі змінюються в першу чергу. Згодом, коли патологічний процес досягає очного яблука, поширюючись нервовим волокном, за допомогою офтальмоскопії можна виявити гіперемія диска, розмитість його меж, зміну калібру артеріальних і венозних судин, крововиливи. Ступінь вираженості змін кольору, меж, рівня і калібру судин диска та динаміка їх прямо залежить від інтенсивності запального процесу та обернено - від відстані до вогнища. У випадку млявого перебігу запалення та нерегулярного лфтальмологічного дослідження впродовж багатьох тижнів і місяців динаміка змін може залишатись непоміченою, виявляють лише збліднення диска. Якщо уражений патпіломакулярний пучок (аксіальний неврит), блідне скронева ділянка диска цілком, оскільки пучок займає більшу її частину. При трансверзальному невриті, коли уражується весь нерв або більшість його волокон, відзначається цілковите збліднення диска. У бідь-якому іншому випадку блідне лише якась його частка.

Запалення зорового перехрестя і зорових шляхів. Етіологія і патогенез. Запалення зорового тракту в ділянці зорового перехрестя дістало назву двобічного ретробульбарного невриту, хіазміту, частіше використовують термін “оптико-хіазмальний арахноїдит”. Запалення власне зорових шляхів назви не має. Вважають, що запальний процес рідко обмежується самим зоровим перехрестям або зоровим трактом і захоплює їх звичайно разом, тому можна вести мову лише про переважне ураження якоїсь із цих ділянок. Оскільки захворювання здебільшого виникає в разі базальної локалізації запалення в павутинній тпа м’якій оболонках мозку, це вважають підставою іменувати патологію оптико-хіазмальним арахноїдитом.

Спричинюють захворювання інфекції (грип, герпес, хронічний тонзиліт, синусит, сифіліс та ін.), що активізуються на тлі черепно-мозкових травм.

Клініка. Оптико-хіазмальний арахноїдит частіше проходить у хронічній формі, розвивається повільно. Гострий перебіг трапляється рідше, захворювання в такому разі починається високою тмпературою, слабуванням, блюванням, головним болем, менінгеальними явищами. Зір звичайно слабшає на обох очах (однобічний процес, як правило, розвивається за умови ретробульбарного ураження). Спершу спостерігається незначне зниження гостроти зору з невеликими центральними скотомами в пол зору. Зрідка водночас помітні скотоми в скроневих ділянках обох очей. Згодом патологія поля зору швидко прогресує. За одночасного ураження бічних неперехрещених частин хіазми випадають носові частини в полі зору, виникає так звана біназальна (гетеронімна) геміанопсія, що розвивається лише тоді, коли є два вогнища і симетрічні запальні процеси на основі черепа (наприклад, сифілітичні). Якщл запалення охоплює ділянку середньої частини зорового перехрестя, у полі зору відзначається симптом ураження перехрещених волокон, так звана бітемпоральна геміанопсія.

Ураження зорового канатика (зорового тракту). Визначають одноіменну (гомонімну) геміанопсію, тобто випадіння обох правих або лівих половин поля зору. Геміанопсії можуть бути цілковитими (випадіння цілої половини поля зору) або частковими. Зміни на очному дні проявляються через кілька місяців і є такі самі, що й в умовах ретробульбарного невриту, проте нерівномірно поширюються на обидва диски.

Лікування. Необхідна негайна госпіталізація хворого. Призначають терапію основного захворювання, котре спричинило папіліт, ретробульбарний неврит, хіазміт або запалення зорового канатика.

Лікування має 2 етапи: 1 - до з’ясування етіології застосовують загальну протизапальну терапію (антибіотики парентерально і всередину, сульфаніламідні й кортикостероїдні препарати), десенсебілізуючу (25% розчин магнію сульфату внутрішньом’язово; фонурит, діакарб, гліцерин, фуросемід усередину) та рефлекторну (тампонада середнього носового ходу розчином адреналіну гідрохлориду, гірчичники на шию і потилицю, п’явки на скроню з боку ураження); 2 - так званий етіологічний етап - від моменту встановлення причини захворювання: лікування туберкульозу, сифілісу, бруцельозу, токсоплазмозу, розсіяного склерозу, оперативне втручання на гнійних вогнищах (видалення ураженого зуба, ревізія придаткових пазух носа, розріз гнояка тощо).

Прогноз захворювання в багатьох випадках сприятливий. Своєчасне й правильне лікування дає змогу зберегти досить високий зір. Як правило, від залишається гіршим за умови хронічного перебігу невриту.

Лікування оптико-хіазмального арахноїдиту проводять офтальмолог і невропатолог. У разі хронічного перебігу та утворення в ділянці зорового перехрестя і зорових шляхів спайок призначають розсмоктувальну терапію. Якщо ефекту немає, рекомендоване нейрохірургічне втручання - розрізання спайок і кіст, що з’явилися внаслідок запалення і стискають нервові волокна, спричинюючи їх атрофію. Таке лікування досить ефективне, проте можливі рецидиви, оскільки усувається наслідок, а не причина захворювання.
ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ОЧНОЇ ЯМКИ

Запальні захворювання очної ямки в 60% випадків виникають унаслідок гострих і хронічних процесів у придаткових пазухах носа, рідше - гострих інфекцій (грип, кір, ангіна, скарлатина), рожистих запалень, карієсу зубів, травм, дакріоциститу. Запалення спричинюють стафілококи, стрептококи, туберкульозні мікробактерії, іноді спіротехи.
ОСТЕОПЕРІОСТИТ

Етілогія і патогенез. Остеоперіостит - запалення окістя та кісткової стінки очної ямки, що виникає в бідь-якому місці по стінці або краях її. За локалізацією процесу розрізняють передній та задній остеоперіостит, а за характером - простий та гнійний.

Простий остеоперіостит розвивається в умовах гострих катаральних синуситів на тлі інфекційних захворювань (грип, кір), локалізується здебільшого в передніх відділах очної ямки.

Клініка. Обмежена гіперемія, набряк, болючість шкіри повік і краю очної ямки. Захворювання завершується цілковитим видужанням, на місці запалення залишається фіброзне стовщення.

Гнійний остеоперіостит починається гостро, з’являються висока температура тіла, головний біль, загальна слабкість.

Передній остеоперіостит розвивається на краях очної ямки, завершується розм’якшенням інфільтрату, утворенням на шкірі стійкої нориці, з якої виділяється гній.

Задній остеоперіостит уражує стінку очної ямки, для нього характерне нагноєння задніх кліток решітчастої кістки, основної пазухи. Проявляється екзофтальмом, хемозом кон’юнктиви, зміщенням та обмеженням рухливості очного яблука, диплопією.

Набряк і гіперемія шкіри та м’язів в умовах остеоперіоститу обмежені, але при цьому можливі розлади чутливості рогівки, неврит зорового нерва, застіний диск із зниженням зорових функцій.

Лікування. Хворим з остеоперіоститом показа негайна госпіталізація. Слід провести рентгенографію придаткових пазух із подальшою консультацією отоларинголога, стоматолога. У разі необхідності вдаються до санації вогнищ хронічної інфекції. В умовах переднього остеоперіоститу призначають УВЧ-терапію, діатермію на ділянку очної ямки, місцеве уведення антибіотиків.

У випадку заднього остеоперіоститу будь-якої етіології обов’язкове внутрішньом’язове введення антибіотиків (пеніцилін) по 500000-1000000од на добу, призначають сульфаніламідні препарати (по 1г через 4год), антигістамінні засоби (супрастин, діазолін по 1 таблетці 3 рази на день). При туберкульозних і сифілітичних остеоперіоститах призначають курси специфічної терапії, показаний ранній розтин абсцесів, зскрібання нориць, видалення секвестрів.
ФЛЕГМОНА ОЧНОЇ ЯМКИ

Флегмона очної ямки - розлите запалення всієї клітковини ямки з подальшим її некрозом.

Етіологія і патогенез. Спричинюють захворювання білий або золотистий стафілокок, гемолітичний стрептокок, рідше - диплококи Френкеля, диплобацили Фрідлендера. Флегмона очної ямки починається здебільшого як тромбофлебіт або тромбартеріїт судин очної ямки з утворення дрібних гнояків, що зливаються.

Найчастіше специфічні тромботичні зміни судин зумовлені гнійними процесами в придаткових пазухах носа, рожистими запаленнями обличчя, загальними інфекційними метастазуючими процесами в організмі й порожнині черепа. Можливе інфікування орбітальної клітковини при ушкодженнях, потраплянні сторонніх тіл, операціях. Описані випадки розвитку флегмони очної ямки як ускладнення гнійного дакріоциститу, панофтальміту, операцій на повіках, придаткових пазухах носа, а також при видавлюванні ячменів, фурункулів на обличчі.

Клініка. Флегмона очної ямки розвивається гостро. З’являються головний біль, почервоніння та набряк повій, половини обличчя, нерізкий екзофтальм. Протягом кількох годин, щонайбільше 1-2 діб, стан хворого погіршується, спостерігаються ознаки загальної інтоксикації (підвищення температури тіла, озноб, лейкоцитоз, збільшення ШЗЕ). При цьому може відзначатися невідповідність між температурою тіла та сповільненим пульсом. Головний біль, гіперемія, набяк повік, екзофтальм посилюються, з’являється хемоз кон’юнктиви, рухливість ока різко обмежена, інколи аж до його непорушності. Внаслідок розвитку невриту зорового нерва, тромбозу центральної вени сітківки зорові функції різко знижуються (іноді до світловідчуття або навіть сліпоти). Через кілька днів повіки м’якшають, на бідь-якій ділянці очної ямки з’являється флюктуація, а згодом - нориця із виділенням гною.

У важких випадках флегмона ямки ускладнюється виразкою рогівки, нейропаралітичним кератитом, стійким паралічем окорухових м’язів, косоокістю, птозом. Захворювання небезпечне не лише для зору, але й загрожує самому життю людини, оскільки здатне ускладнитись тромбозом печеристої пазухи. Поганими прогностичними ознаками є поширення набряку на ділянку соскоподібного відростка, різке розширення вен шкіри лоба, скроні. Поширенню патологічного процесу сприяють анатомічні особливості вен очної ямки, а саме відсутність клапанів.

Лікування. Стрімкий розвиток та небезпечність процесу вимагають негайної госпіталізації та енергійного лікування. Водночас із внутрішньом’язовим (у важких випадках - внутрішньовенним, внутрішньоартеріальним) уведенням великих доз антибіотиків широкого спектра дії (ампіцилін, стрептоміцин, олететрин, неоміцин, олеандоміцин, канаміцин, гентаміцин, кефзол, цефазолін та ін.) призначають дезнтоксикаційну терапію, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, сульфаніламідні препарати. Рекомендовані використання п’явок, осмотерапія, антикоагулянти, у деяких випадках - переливання крові.

Показаний ранній широкий горизонтальний розріз очної ямки (орбітотомія) в нижньозовнішньому відділі на глибину 4-5см до тарзоорбітальної фасції. У нього вводять турунду, змочену гіпертонічним розчином натрію хлориду або антибіотиками. Поверх неї накладають відсмоктуючу пов’язку, котру міняють 1-2 рази на добу.
ТЕНОНІТ

Теноніт - запалення піхви очного яблука (тенонова капсула).

Етіологія і патогенез. Процес може бути однобічним, рідше двобічним, за перебігом - гострим або підгострим, а за характером - серозним або гнійним. Теноніт часто супроводжує різні запальні захворювання очного яблука (іридоцикліт, панофтальміт, ретробульбарний неврит), але трапляється також як самостійне запалення. Причини захворювання різні: ревматизм та інші системні захворювання сполучної тканини, інфекції (грип, ангіна, рожисте запалення, паротит, гонорея), запальні процеси в оці (іридоцикліт, панофтальміт), травми (у тому числі операції з приводу косоокості).

Клініка. Клінічному прояву теноніту звичайно передують помірний невралгічний біль у ділянці лоба та в орбіті. Потім розвиваються екзофтальм, набряк вен, блідо-жовтий хемоз кон’юнктиви. Рухи очного яблука обмежені й різко болючі. Іноді виникає диплопія. В умовах серозного теноніту виділень з кон’юнктивальної порожнини немає. Завершується захворювання протягом кількох днів без якихось наслідків.

Гнійний теноніт має характер обсумкованого абсцесу із зміщенням ока. Гнійний ексудат, що накопичується між листками піхви (капсули), кон’юнктивоюЮ а передусім місцями прикріплення прямих м’язів, надходить у кон’юнктивальну порожнину. Загальний стан хворого на серозний або гнійний теноніт, як правило, не погіршується.

Лікування комплексне, разом із місцевим застосуванням кортикостероїдів (підкон’юнктивальні, пара- і ретробульбарні ін’єкції), антибіотиків показані саліцилати, осмотерапія. Рекомендоване сухе тепло, УВЧ, діатермія, аплікації парафіну, солюкс. Гнійні теноніти розрізають (розрізаючи епісклеральний простір через кон’юнктиву) та дренують турундами з гіпертонічним розчином натрію хлориду. Призначають антибіотики, антигістамінні засоби, вітамінні препарати внутрішньом’язово.